узнай о наследстве

Як називається майно померлого

Особливості порядку спадкування за законом

Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом

Кожний громадянин має право за життя розпорядитися своїм майном на випадок смерті.

Оглавление:

Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. Право заповідати майно — один з істотних елементів цивільної правоздатності громадян (ст.10 ЦК України). При спадкуванні за заповітом майно померлого переходить до осіб, вказаних у заповіті.

Коли ж громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті).

Спадкування за законом має місце в усіх випадках, коли і оскільки воно не змінено заповітом (ст.524 ЦК України).

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. Законом встановлюється також і порядок переходу майна померлого до цих осіб.

Коло спадкоємців за законом. Коло спадкоємців за законом визначене статтямиЦК України. Згідно з цими статтями спадкоємцями за законом є діти (в тому числі усиновлені), онуки, правнуки, дружина, батьки (усиновителі), брати, сестри, дід і баба померлого, а також непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Спадкоємці за законом поділяються на дві черги.

До складу спадкоємців першої черги входять такі особи:

1. Діти. Після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смерті батька діти не завжди закликаються до спадкування.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за законом, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:

  • коли діти народилися від батьків, що перебували в зареєстрованому шлюбі;
  • якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державні органи запису актів громадського стану;
  • коли походження дитини від даного батька встановлено в судовому порядку;
  • якщо діти народилися до 8 липня 1944 p. від батьків, що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний громадянин був записаний їх батьком у книгах запису актів громадянського стану.

Згідно з статтею 529 ЦК України до числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Діти, зачаті або народжені в шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсному шлюбі.

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого визнаються усиновлені.

Пасинки чи падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення або факт утримання. Однак у цьому разі вони одержать спадщину не як пасинки та падчерки, а відповідно як усиновлені чи утриманці.

2. Дружина померлого. Як дружина спадкувати може лише особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Проте жінка визнається спадкоємцем після смерті чоловіка, а чоловік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від того, чи проживали вони разом, чи подавали вони одне одному матеріальну допомогу, а також незалежно від характеру особистих стосунків між ними: важливо, щоб у момент відкриття спадщини вони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Коли ж на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

3. Батьки померлого. Мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей. Батько ж є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємцями після смерті свого батька, тобто коли між ними існує правовий зв’язок.

Спадкоємцями є також усиновителі померлого. Вітчим та мачуха не є спадкоємцями після смерті пасинка або падчерки, крім випадків, коли мало місце їх усиновлення чи факт утримання. Однак у цих випадках вони будуть спадкувати вже як усиновителі або утриманці.

4. Онуки та правнуки померлого. Онуки та правнуки спадкодавця належать до першої черги спадкоємців, але вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття.

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

1. Брати та сестри померлого. Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і неповнорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри померлого спадкоємцями не визнаються.

2. Дід та баба померлого. Як зазначено в статті 530 ЦК України, спадкоємцями є дід і баба як з боку матері, так і з боку батька.

Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно.

Таким чином, спадкоємцями за законом визначаються не тільки найближчі родичі померлого. Спадкоємцями за законом можуть бути і сторонні особи за умови їх непрацездатності та знаходження на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Непрацездатність особи встановлюється залежно від віку і стану здоров’я.

За чинним законодавством непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що вчаться, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди І, II та III груп.

Аналіз судової практики свідчить, що непрацездатні особи можуть бути зараховані до зазначеної категорії спадкоємців лише за наявності таких умов:

  • непрацездатна особа повинна знаходитися на утриманні померлого не менше одного року безпосередньо перед його смертю;
  • допомога, яку надавав померлий цій непрацездатній особі, повинна бути основним джерелом для її існування (хоча не обов’язково, щоб вона була єдиним джерелом існування);
  • допомога повинна надаватися систематично.

Порядок закликання до спадкування. Не всі спадкоємці за законом одночасно закликаються до прийняття спадщини.

Цивільний кодекс України передбачає черговість закликання до спадкування зазначених черг спадкоємців.

Коли є спадкоємці першої черги: діти, дружина, батьки померлого, а також онуки та правнуки (при вже зазначених умовах) — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємці другої черги до спадкування в цьому випадку не закликаються. Коли відсутні спадкоємці першої черги або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги — брати, сестри, дід та баба померлого (ст.530 ЦК України).

Особливий порядок закликання до спадкування встановлений щодо утриманців. Непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті, за наявності спадкоємців першої черги разом з ними закликаються до спадкування. При відсутності спадкоємців першої черги або в разі неприйняття ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, зазначені непрацездатні особи закликаються до спадкування нарівні зі спадкоємцями другої черги.

Встановлюючи такий порядок закликання до спадкування утриманців, законодавець виключає можливість випадків, коли б стороння особа могла усунути від спадкування близьких родичів померлого — братів, сестер, діда та бабу.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, чи всі спадкоємці позбавлені спадщини за заповітом, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави (ст.524 ЦК України).

Отже, держава — це також спадкоємець за законом. Однак право на одержання спадщини у держави виникає при відсутності будь-яких інших спадкоємців або за наявності інших умов, зазначених у статті 524 ЦК України.

По праву представлення успадковують лише онуки, правнуки спадкоємця та прямі низхідні нащадки усиновлених.

Діти ж інших спадкоємців за законом (наприклад, діти братів та сестер) у разі смерті останніх до відкриття спадщини, до спадкування по праву представлення не закликаються.

Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. Наприклад, після смерті Н. залишилася дружина, двоє дітей та брат померлого. Право на одержання спадщини у цьому випадку мають дружина і двоє дітей, оскільки вони є спадкоємцями першої черги. Спадкове майно буде розділене між ними на рівні частини, тобто кожний з них має право на одержання 1/3 частини спадщини. Брат не буде закликаний до спадкування, оскільки він є спадкоємцем другої черги.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спадкування.

Проте, перш ніж визначити конкретно частку кожного із спадкоємців, слід встановити, яке майно належало померлому, зокрема, треба визначити частку дружини (що лишився в живих) у майні, яке було спільно придбане подружжям під час сумісного життя, і виключити цю частку з складу спадкового майна.

Наприклад, коли під час сумісного життя подружжя придбало будинок, то після смерті одного з них треба визначити, яка частка в праві власності на будинок належала померлому, і тільки в цій частині і відкривається спадщина. Це стосується й іншого майна.

Правило згідно з яким спадкове майно при спадкуванні за законом ділиться на рівні частини між особами, закликаними до спадкування, не застосовується лише в двох випадках.

Перший випадок стосується розподілу майна між онуками та правнуками. Онуки та правнуки можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців. Як уже зазначалося, онуки та правнуки закликаються до спадкування з іншими спадкоємцями першої черги лише тоді, коли на момент відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, який мав би одержати спадщину. При цьому згідно з статтею 529 ЦК України вони успадковують порівну в тій частці, що належала б при спадкуванні за законом їхньому померлому родителю.

Наприклад, якщо після смерті громадянина Н. залишились дочка і троє дітей померлого раніше сина, то ці троє онуків поділять між собою частку їх померлого батька (тобто половину спадкового майна) і таким чином кожний з них одержить по І/ 6 частині спадкового майна, дочка ж одержить половину спадщини. Діти ж дочки взагалі до спадкування закликані не будуть.

Другий випадок стосується предметів домашньої обстановки та вжитку.

Законодавством України встановлені особливі правила щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Відповідно до статті 533 ЦК України предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем не менше одного року до його смерті незалежно від черги цих спадкоємців і належної їм спадкової частини.

Так, громадянин Н. проживав зі своїм братом. Діти Н. — дочка та син — проживали окремо від свого батька. Після смерті Н. всі предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку перейдуть до його брата, незважаючи на те що брат є спадкоємцем другої черги, а діти — спадкоємці першої черги. Решта майна (яка не належить до предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) буде поділена в рівних частках між дочкою і сином спадкодавця, оскільки вони як спадкоємці першої черги закликаються до спадкування.

Норма статті 533 ЦК України спрямована на захист інтересів членів сім’ї, які проживали разом із спадкодавцем.

Зрозуміло, що короткий строк проживання спільно зі спадкодавцем (наприклад, протягом кількох тижнів чи місяців) не може створювати будь-яких переваг для такого спадкоємця щодо спадкування предметів домашньої обстановки і вжитку. Треба визнати цілком обгрунтованим і доцільним встановлення у законодавстві річного строку, який (як мінімум) повинен прожити спадкоємець спільно зі спадкодавцем для того, щоб одержати переваги в спадкуванні зазначених предметів.

Для визнання спадкоємця таким, який проживав спільно зі спадкодавцем, достатньо встановити факти їхнього сумісного проживання в одній кімнаті чи в одній квартирі (строком не менше одного року) та спільного користування предметами домашньої обстановки і вжитку.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку належать речі, що призначені служити задоволенню звичайних, повсякденних потреб громадян, тобто це меблі, посуд тощо.

До предметів домашньої обстановки і вжитку не належать житлові будинки, дачі, автомашини, човни, предмети, що були необхідні спадкодавцю для здійснення його професійної діяльності (рояль, гітара), вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва, що мають художню чи історичну цінність, валютні цінності, вклади в банку, гроші, одяг та взуття померлого.

При наявності сумнівів питання щодо того, чи можна віднести ту чи іншу річ до предметів домашньої обстановки і вжитку, вирішує суд.

Коли серед спадкоємців за законом відсутні такі, які б проживали спільно зі спадкодавцем, все майно, в тому числі і предмети домашньої обстановки і вжитку, ділиться на рівні частки між усіма спадкоємцями, закликаними до спадкування в порядку черговості.

Источник: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9291/

Як називається майно померлого

§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом

§ 2. Спадкування за правом представлення

§ 3. Розподіл спадщини між спадкоємцями

§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом всієї спадщини (ч. 2 ст. 1223 ЦК).

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазна­чених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу майна померлої особи до цих осіб (ст. 1258 ЦК).

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: по-перше, коло спадкоємців за законом визна­чене законом вичерпним чином, і, по-друге, визначена черговість за­кликання спадкоємців за законом до спадкування.

У ЦК застосований підхід найширшого охоплення числа осіб, до яких могла б перейти спадщина у разі відсутності заповіту. Передба­чається п’ять черг спадкоємців за законом.

До першої черги спадкоємців віднесені такі особи:

— діти, походження яких засвідчується у встановленому законом порядку (ст. 121 СК). Умови та порядок встановлення походження ді­тей визначені у гл. 12 СК. За загальним правилом після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смер­ті батька діти закликаються до спадкування тільки за наявності право­вого зв’язку між батьком і дитиною, зокрема:

а) коли дитина зачата і (або) народжена від батьків, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (ст. 122 СК);

б) якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державний орган реєстрації актів цивільно­го стану (ст. 126 СК);

в) коли походження дитини встановлюється за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК);

г) коли походження дитини від даного батька встановлено в судо­вому порядку (ст. 128 СК).

Діти, народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж самі спадкові права, що і діти, народжені у дійсному шлюбі. Спадкові пра­ва усиновлених та усиновлювачів прирівнюються до спадкових прав дітей та батьків. Це означає, що,

по-перше, усиновлені та усиновлю- вачі спадкують після смерті один одного;

по-друге, усиновлені та їх нащадки спадкують після родичів усиновлювача на таких же підставах, що і його нащадки;

по-третє, усиновлювачі і його родичі після смерті усиновленого та його нащадків спадкують на таких самих підставах, що і після нащадків усиновлювача (ст. 1260 ЦК).

У свою чергу, уси­новлені та їх нащадки не спадкують після смерті своїх кровних роди­чів, а кровні родичі усиновленого не спадкують після смерті усинов­леного та його нащадків.

У випадках, передбачених ч. 2 ст. 232 СК, відносини усиновленої дитини з одним із її батьків або із родичами померлого одного з батьків можуть бути збережені. У вказаних випадках усиновлена дитина та її кровні родичі, відповідно до яких у неї зберігаються особисті немай- нові і майнові права та обов’ язки, спадкують один після одного на загальних підставах.

Діти, усиновлені після смерті осіб, майно яких вони мали право спадкувати, не втрачають право ні на законну, ні на обов’язкову частку у спадщині, оскільки до відкриття спадщини правовідносини із спад­кодавцем, який є їх батьком чи матір’ю, не були припинені.

Пасинки чи падчерки не закликаються до спадкування за законом після смерті відчима або мачухи, за винятком випадків їх усиновлення або наявності факту утримання.

Другий з подружжя має право на спадкування, якщо перебував у зареєстрованому шлюбі з померлим(-ою) на момент відкриття спад­щини. Жінка визнається спадкоємицею після смерті чоловіка, а чоло­вік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від факту їх прожи­вання разом, або надання один одному матеріальної допомоги. Також не має значення характер особистих стосунків між ними.

Якщо на момент відкриття спадщини шлюб у встановленому за­коном порядку було розірвано, то колишня дружина права на спадку­вання майна колишнього чоловіка не має і навпаки. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є не­дійсним або визнаний недійсним судом, за винятком випадків, перед­бачених ч. 4 ст. 1224 ЦК.

Батьки померлого. З урахуванням наведоного вище, спадкоємцями також вважаються усиновителі померлого.

Онуки та правнуки померлого одержати спадщину матимуть мож­ливість лише за умови відсутності (смерті) на момент відкриття спад­щини їх матері чи батька (відповідно діда або баби), які мали право на спадщину, але померли до її відкриття. Такий перехід права на спад­кування називається спадкуванням за правом представлення (доклад­ніше див. § 2 цієї глави).

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

рідні брати та сестри спадкодавця закликаються до спадкування після його смерті незалежно від того, чи були вони повнорідними або неповнорідними. Достатньо, щоб вони були єдинокровними (такі, що мають спільного батька і різних матерів) або єдиноутробними (такі, що мають спільну матір і різних батьків). Брати та сестри більш від­далених ступенів спорідненості (починаючи із двоюрідних) до спад­кування за законом не закликаються. Зведені брати та сестри помер­лого також не вважаються спадкоємцями.

Дід та баба померлого як з боку матері, так і з боку батька помер­лого.

До третьої черги спадкоємців входять рідні дядько та тітка спад­кодавця.

До четвертої черги спадкоємців належать особи, які були членами сім ’ї спадкодавця протягом щонайменше останніх п’яти років його життя. Тобто їх коло формується за ознакою сімейних зв’язків.

Завершують перелік спадкоємців інші родичі спадкодавця до шос­того ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що віддаляють родича від померлого. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (ч. 1 ст. 1265 ЦК).

Окреме місце серед спадкоємців за законом займають утриманці спадкодавця, які належать до п ’ятої черги спадкоємців і являють со­бою осіб, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менше, як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування (ч. 2 ст. 1265 ЦК). Отже, для визнання особи утриманцем слід враховувати, що якщо йдеться про непрацездатну особу, то вона не може бути членом сім’ ї спадкодавця, строк надання їй допомоги спадкодавцем не повинен бути менше п’яти років до смерті останнього, допомога повинна надавати­ся не епізодично, а систематично та бути для цієї особи єдиним або основним джерелом засобів до існування.

При цьому не вимагається, щоб непрацездатний утриманець про­живав разом із спадкодавцем.

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадку­вання, передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або судом (ст. 1259 ЦК).

По-перше, черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованими спад­коємцями, який укладається після відкриття спадщини.

По-друге, за позовом особи, яку не включено до складу спадкоєм­ців за законом, суд може визнати за нею право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, на­давала матеріальну допомогу та інші види допомоги спадкодавцеві, який через хворобу чи каліцтво опинився у безпорадному стані.

Источник: http://uristinfo.net/-58-59/264-tsivilne-pravo-t1-viborisova-ta-in/8461-spadkuvannja-za-zakonom.html

Спадкування майна громадян

Смерть людини означає припинення його існування і в фізичному, і правовому сенсі, як володаря прав і обов’язків. Тому виникає необхідність зарегулювання долі тих майнових прав та обов’язків, які не припиняються зі смертю людини, перш за все права власності.

Робиться це за допомогою спадкового правонаступництва, або успадкування. При спадкуванні до спадкоємця переходить все майно, весь комплекс прав і обов’язків, які взагалі можуть переходити у спадок. Тому до спадкоємців переходить не тільки право власності на майно, а й борги померлого (спадкодавця). Не можуть успадковуватися тільки ті права і обов’язки, які нерозривно пов’язані з особистістю померлого, наприклад право авторства (спадкоємець не може бути визнаний автором замість померлого), право на аліменти та інші немайнові права. Таке правонаступництво називається універсальним.

Спадкування — це викликаний смертю громадянина (спадкодавця) перехід майна померлого в незмінному вигляді як єдине ціле і в один і той же момент (в порядку спадкування) дрз’гім осіб (спадкоємців).

Спадкодавець — той, чиє майно переходить у порядку спадкування після його смерті. Спадкодавцем можуть бути тільки громадяни.

Спадкоємець — особа, до якого переходить майно померлого в порядку спадкування. Їм може бути громадянин, юридична особа, держава.

Спадщина (спадкове майно) — весь комплекс речей, іншого майна, в тому числі майнових прав та обов’язків (боргів), що належать спадкодавцеві на момент смерті, що переходить у спадок.

Відкриття спадщини — це виникнення відносин по спадкоємства. Моментом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця. До цього моменту, навіть якщо людина смертельно хворий, ніякого спадкування бути нс може. Громадяни, які померли в один і той же день, вважаються в цілях спадкового правонаступництва померлими одночасно і не успадковують один після одного. При цьому до спадкоємства закликаються спадкоємці кожного з них.

Види спадкування

Кожен дієздатний громадянин має право розпоряджатися своїм майном, у тому числі і на випадок своєї смерті. Таке розпорядження називається заповітом. У заповіті встановлюється, яке майно і кому передається після смерті спадкодавця.

Якщо після смерті громадянина заповіт відсутній, закон намагається заповнити цю прогалину і віддає майно померлого близьким родичам: дітям, онукам, чоловіка (дружини), батьків, братів, сестер та ін., Адже, як правило, саме їм людина зазвичай прагне передати спадок.

Виділяється два види спадкування:

Спадкування за заповітом — це перехід спадщини до осіб, зазначених самим спадкодавцем у особливому розпорядженні (заповіті), яке відбувається при житті на випадок смерті.

Заповіт — це акт розпорядження своїм майном, тому його можуть становити тільки дієздатні люди. Заповіт має складатися особисто спадкодавцем, а не його представником, а також бути підписаний особисто упорядником. Крім того, заповіт має бути нотаріально посвідчена. Як правило, тільки в цьому випадку заповіт вважається дійсним і може породити правові наслідки.

Однак з цього правила є два винятки. Перше стосується вкладів громадян в банках, які можуть бути заповідані шляхом складання заповідального розпорядження в письмовій формі в тому філіалі банку, в якому знаходиться цей рахунок. Таке розпорядження має силу нотаріально посвідченого заповіту.

Другий виняток є заповіт, складений громадянином, який знаходиться в положенні, явно загрозливому його життя, і в силу сформованих надзвичайних обставин позбавлений можливості посвідчити заповіт нотаріально. У такій ситуації особа може викласти останню волю щодо свого майна в простій письмовій формі. Однак юридичну силу такий заповіт набуває при наявності, крім надзвичайності обставин, декількох додаткових умов.

Заповідач має власноручно написати і підписати свій заповіт. Він повинен зробити це в присутності двох свідків. На вимогу зацікавлених осіб суд згодом повинен підтвердити факт вчинення заповіту в надзвичайних обставинах.

Крім того, заповіт, вчинене в надзвичайних обставинах, втрачає силу, якщо заповідач протягом місяця після припинення цих обставин не скористався можливістю зробити заповіт в звичайному порядку, тобто засвідчити його у нотаріуса.

У заповіті обов’язково має зазначатися, яке майно і кому має передаватися в разі смерті спадкодавця. Наприклад, воно може звучати так: «У разі моєї смерті все моє майно передати моїй дружині, а бібліотеку Московському державному університету ім. М. В. Ломоносова». За заповітом майно може бути залишено будь-якій особі.

Заповідач не зобов’язаний повідомляти будь-кому про зміст, вчиненні, про зміну або скасування заповіту. Інші особи (нотаріус, свідки та ін.) Зобов’язані дотримуватися таємниці заповіту. Крім того, громадянин має можливість забезпечити таємницю свого розпорядження на випадок смерті іншим способом — скласти заповіт, котрі дають при цьому іншим особам, в тому числі нотаріусу, можливості ознайомитися з його змістом ( закрите заповіт ). Закрите заповіт, який написаний заповідачем власноручно, передається їм нотаріуса в заклеєному конверті в присутності двох свідків. Нотаріус, відповідно, засвідчує такий заповіт, не розкриваючи конверта.

За життя заповідач в будь-який момент може скасувати або змінити заповіт , оскільки спадкодавець своїм заповітом не пов’язаний. Скасувати заповіт можна:

  • а) шляхом подачі в нотаріальну контору заяви про скасування;
  • б) шляхом посвідчення в нотаріальній конторі нового заповіту. Новий заповіт скасовує старе в цілому або в частині, в якій воно суперечить подальшому заповітом.

На цьому праві спадкодавця засновані численні ситуації, неодноразово описані в літературі, коли до нотаріуса одночасно приходять кілька людей, які розраховують стати спадкоємцями одного і того ж майна. Реальним спадкоємцем, відповідно, стане особа, назване в останньому за часом складання заповіті.

В принципі людина може заповісти своє майно будь-яким особам, навіть дитині спадкодавця, не народженої до моменту складання заповіту або навіть до моменту відкриття спадщини. Особа може заповісти своє майно абсолютно стороннім особам. Однак уявіть, що у спадкодавця є неповнолітні, повнолітні, але непрацездатні діти, або непрацездатний чоловік (інвалід або пенсіонер), непрацездатні батьки, інші непрацездатні утриманці. Закон захищає їх інтереси. Вони мають право на обов’язкову частку. Незалежно від змісту заповіту вони повинні отримати половину тієї частки, яку вони отримали б, якби заповіт було відсутнє (тобто застосовується порядок спадкування за законом).

Спадкування за законом — це спадкування на умовах і в порядку, визначених законом, і не скасоване волею спадкодавця.

Даний порядок застосовується, коли померлий не залишив заповіту, або його заповіт визнано недійсним, або якщо спадкоємець за заповітом помер раніше відкриття спадщини, відмовився від спадщини.

Закон визначає коло осіб, які мають право претендувати на спадщину (рис. 6.4).

Всіх їх закон ділить на вісім груп, вісім черг . Спадкоємці кожної наступної черги спадкують тільки в тому випадку, якщо:

— Немає спадкоємців попередніх черг, тобто якщо спадкоємці попередніх черг відсутні;

Мал. 6.4. Визначення ступеня споріднення з спадкодавцем

  • — Ніхто з них не має права успадковувати;
  • — Всі вони відсторонені від спадкування;
  • — Всі вони позбавлені спадщини;
  • — Ніхто з них не прийняв спадщини;
  • — Всі вони відмовилися від спадщини.

Спадкоємці однієї черги успадковують в рівних частках. Якщо, наприклад, після смерті спадкодавця залишаться його дружина і дитина, половина майна дістанеться дружині, а половина — дитині.

  • 1. До спадкоємців першої черги відносяться діти, батьки і чоловік спадкодавця. Онуки і їх нащадки спадкують за правом представлення, тобто успадковують за своїх батьків, яких на час відкриття спадщини вже немає в живих, як би представляють своїх батьків в спадковому правонаступництво. Вони закликаються до спадкування, але спадкують ту частку померлого в тому розмірі, в якому він отримав би її, якби був живий, а потім вже ділять її між собою.
  • 2. Якщо немає спадкоємців першої черги, спадкоємцями другої черги за законом є повнорідні та неповнорідні брати і сестри спадкодавця, його дідусь і бабуся як з боку батька, так і з боку матері. Діти рідними та братів і сестер спадкодавця (племінники і племінниці спадкодавця) успадковують за правом представлення.
  • 3. Якщо немає спадкоємців першої і другої черги, спадкоємцями третьої черги за законом є повнорідні та неповнорідні брати і сестри батьків спадкодавця (дядька й тітки спадкодавця). Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують за правом представлення.

Склад наступних трьох черг визначається ступенем споріднення спадкоємців із померлим. Так, в четверту, п’яту і шосту чергу входять, відповідно, родичі спадкодавця третьої, четвертої та п’ятої ступеня споріднення, що не відносяться до спадкоємців попередніх черг. Ступінь споріднення визначається числом народжень, що відокремлюють родичів одного від іншого. Народження самого спадкодавця в це число не входить. Так, наприклад, двоюрідного онука від спадкодавця відокремлюють народження батька, брата, племінника і самого двоюрідного онука спадкодавця.

  • 4. Таким чином, в якості спадкоємців четвертої черги до спадкування закликаються родичі третього ступеня спорідненості — прадідуся і прабабусі спадкодавця.
  • 5. В якості спадкоємців п’ятої черги призиваються родичі четвертого ступеня спорідненості — діти рідних племінників і племінниць спадкодавця (двоюрідні онуки та онучки) і рідні брати і сестри його дідусів і бабусь (двоюрідні дідусі та бабусі).
  • 6. В якості спадкоємців шостої черги призиваються родичі п’ятого ступеня спорідненості — діти двоюрідних онуків та онучок спадкодавця (двоюрідні правнуки та правнучки), діти його двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти його двоюрідних дідусів і бабусь (двоюрідні дядьки і тітки ).
  • 7. Якщо немає спадкоємців попередніх черг, до спадкування як спадкоємці сьомої черги за законом призиваються пасинки, падчерки, вітчим і мачуха спадкодавця.

Абсолютно особливу групу спадкоємців становлять непрацездатні громадяни, що перебували на утриманні (повному забезпеченні) померлого не менше одного року до його смерті (утриманці). Непрацездатними визнаються пенсіонери, інваліди, неповнолітні у віці до 16 років, а учні — до 18 років.

Закон ділить всіх утриманців спадкодавця на дві групи. Так, якщо непрацездатний громадянин є родичем померлого і відповідно до закону входить в одну з семи черг спадкування, він закликається до спадкоємства у всіх випадках. Якщо утриманець не відноситься ні до однієї з семи черг спадкоємців за законом, він закликається до спадкоємства, тільки якщо не менше року до смерті спадкодавця проживав разом з ним.

Утриманці успадковують нарівні з тієї чергою, яка закликається до спадкоємства. При відсутності інших спадкоємців за законом такі утриманці успадковують самостійно як спадкоємців восьмий черги .

У разі якщо відсутні спадкоємці як за законом, так і за заповітом, або ніхто із спадкоємців не має права успадковувати або всі спадкоємці усунені від спадкування, або ніхто із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці відмовилися від спадщини і при цьому ніхто з них не вказав, що відмовляється на користь іншого спадкоємця, майно померлого вважається відумерлою і переходить в порядку спадкування за законом у власність муніципального освіти, в якому дане житлове приміщення розташоване, а якщо воно розташоване в суб’єкті РФ — місті федерального значення Москві або Санкт-Петербурзі — в власність такого суб’єкта РФ.

Особа, яка має відповідно до заповіту або законом право на отримання спадщини, має зробити активні дії по здійсненню свого права, тобто прийняти спадщину.

Прийняття спадщини — це одностороння дія громадянина, що має право на спадщину, спрямоване на придбання всього комплексу прав і обов’язків спадкодавця.

Існує два способи прийняття спадщини.

  • 1. Подача заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини та видача свідоцтва про право на спадщину.
  • 2. Фактичний вступ у володіння спадкоємною майном, тобто вчинення дій з управління спадковим майном. Наприклад, сплата боргів спадкодавця, вселення в квартиру, ремонт успадковане квартири, охорона спадщини, оплата боргів спадкодавця і т.п. Ці дії повинні демонструвати, що спадкоємець відноситься до майна померлого як до свого. Дії, що свідчать про фактичне прийняття спадщини, створюють презумпцію (припущення) прийняття спадщини. Іншими словами, залишається можливість довести, що спадкоємець, здійснюючи такі дії, не мав на увазі прийняття спадщини.

Найкращий спосіб прийняття спадщини — подача заяви в нотаріальну контору, так як в противному випадку доведеться доводити фактичний вступ в спадок в суді. Крім того, воно може бути оскаржене іншими зацікавленими особами.

Прийняття спадщини (подача заяви про прийняття спадщини або фактичний вступ в спадок) має відбутися протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця.

В іншому випадку можливий спадкоємець втратить право на спадщину. Тому, як правило, тільки після закінчення цього терміну нотаріус видасть свідоцтво про право на спадщину.

Особа, яка вступила в спадщину, набуває всіх прав і обов’язків померлого. Це означає, що, по-перше, не можна успадкувати лише частину належного майна, а по-друге, спадкоємцю доведеться розплачуватися але боргами спадкодавця, але тільки в межах вартості перейшов до нього майна.

Відмова від спадщини. Особа, яка згідно із заповітом або відповідно до закону має право на спадщину, може відмовитися від спадщини на користь інших осіб або без зазначення осіб, на користь яких він відмовляється від спадкового майна. Спадкоємець має право відмовитися від спадщини протягом строку, встановленого для його прийняття, в тому числі в разі, коли він вже прийняв спадщину.

Також важливо, що спадкоємець може відмовитися від спадщини лише на користь інших осіб з числа спадкоємців за заповітом або спадкоємців за законом будь-якій черзі, не позбавлених спадщини. Відмова на користь інших осіб не допускається.

При відмові на користь конкретних осіб частка відмовив переходить до них. При відмові без зазначення особи, на користь якого здійснюється відмова, частина спадщини, яка належала б такому відпала спадкоємцю, переходить до спадкоємців але закону (або за заповітом), покликаним до спадкоємства, пропорційно їх часткам спадковим.

Відмова від спадщини здійснюється шляхом подачі в нотаріальну контору заяви.

Це треба запам’ятати

  • 1. Особливості права власності громадян:
    • — Майно громадян можна успадковувати;
    • — Громадяни відповідають не всім своїм майном.
  • 2. Громадянин (індивідуальний підприємець) відповідає за борги, пов’язаними з підприємницькою діяльністю всім своїм майном (з урахуванням правила мінімуму майна, на яке не може бути звернено стягнення).
  • 3. Спадкування — це викликаний смертю громадянина (спадкодавця) перехід майна померлого в незмінному вигляді як єдине ціле і в один і той же момент (в порядку спадкування) інших осіб (спадкоємців).
  • 4. Виділяється два види спадкування:
    • — За заповітом;
    • — за законом.
  • 5. Спадкування за заповітом — це перехід спадщини до осіб, зазначених самим спадкодавцем у особливому розпорядженні (заповіті), яке відбувається при житті на випадок смерті.
  • 6. Спадкування за законом — це спадкування на умовах і в порядку, визначених законом, і не скасоване волею спадкодавця.

Источник: http://stud.com.ua/58129/pravo/spadkuvannya_mayna_gromadyan

Спадкоємці першої черги після смерті без заповіту за законами України

Дуже часто у громадян виникають питання щодо порядку поділу спадщини. Навіть якщо померлий дідусь або бабуся залишили заповіт, деякі піддають оскарженню рішення покійного в суді. Щоб мати уявлення, як має бути розділене майно за законом, варто ознайомитися з основними аспектами спадкування.

Спадкування за законом

Спадкування – процес отримання добробуту або його частки особами, які мають на це право. Розподіл заощаджень або нерухомості здійснюється відповідно до заповіту або порядком, встановленим законодавством. Матеріальними цінностями вважаються кошти померлого, його обов’язки перед державою та іншими громадянами. Виняток становить необхідність виплати аліментів, відшкодування збитків.

Відповідно до Цивільного Кодексу, першими, хто мають можливість претендувати на кошти померлого, вважаються особи, зазначені в його заповіті. Інакше прерогатива розподіляється по чергах:

  1. Перша. Відносять дітей, чоловіка і дружину, батьків.
  2. Друга. Якщо перші спадкоємці відсутні, то претендувати на майно покійного можуть рідні брати і сестри, дідусі та бабусі.
  3. Третя. Рідні дядьки й тітки.
  4. Четверта. Право на спадщину після смерті людини можуть отримати особи, які проживають разом з ним в одній квартирі більше 5 років до дня смерті. Ці дані повинні бути обумовлені відповідними паперами. Якщо розмова йде про громадянську сім’ю, то формальному супутнику життя потрібно звертатися до судової інстанції і підтверджувати свої права.
  5. П’ята. Будь-який родич до шостого коліна, якщо ближче нікого немає.

Право успадкування майна після смерті

Розподіл коштів спадкодавця може здійснюватися відповідно до законодавства або ж за велінням з боку самого померлого. Вступ до спадкування здійснюється тільки після смерті або оголошення волевиявлення покійного. Спадкоємці першої черги за законом завжди є першими претендентами на кошти померлого. У разі якщо людина, яка відноситься до цієї категорії, відсутня, привілей переходить до наступних груп кровних родичів або усиновлених дітей.

Спадкоємці першої черги без заповіту

Спадкування матеріальних цінностей по законодавству здійснюється по порядку. Якщо покійним не було написано і завірено заповіт або документ визнали недійсним, то згідно з ЦК право отримання коштів переходить до першого кола. В їх число входять:

Спадкування за законом і за заповітом

Якщо покійний на момент смерті мав неповнолітніх дітей, непрацездатних батьків, то ці особи з першочергового кола претендують на 50% від капіталу навіть якщо не вказані у волевиявленні. У таких ситуаціях визначити, хто є спадкоємцем після смерті чоловіка або дружини, складно, тому справа краще розглядати на судовому слуханні, щоб гарантувати дотримання букви закону. Відповідно до ЦК, кошти покійного повинні бути розділені в рівних частках між повнорідними нащадками або іншими особами першого кола спадкування.

Черги спадкування

Окрім рідної дитини, супутника життя, батьків до головних спадкоємцям відносять усиновлених і неповнорідних нащадків. Таке потомство прирівнюється до головних претендентів на матеріальні цінності. Варто враховувати, що якщо після смерті покійного протягом 9 місяців у нього народилася дитина, то чадо буде віднесено до осіб першої черговості. Це ж стосується дітей, які з’явилися поза офіційним шлюбом.

Право на спадщину цивільного подружжя

Ключовим моментом вважається факт, чи був вказаний у волевиявленні цивільний чоловік або майно буде ділитися відповідно до законодавства. У першому випадку співмешканець покійного отримає відведену частку за умови обов’язкового отримання своєї частини неповнолітніми та безробітними нащадками, а також хворими батьками. У другому випадку спадщина після смерті батька або матері буде розділятися по порядку. Відповідно до ЦК, особи, які проживають під одним дахом, що не називаються подружжям. У кращому випадку Формальний супутник буде віднесений до претендентів четвертого кола.

Для підтвердження можливості наслідування потрібні:

  • докази про спільне проживання з покійним останні 5 років;
  • реєстраційний запис у паспорті про проживання з покійним за однією адресою;
  • свідчення сусідів і свідків.

Навіть наявність всіх документів і необхідних записів не гарантує отримання спадщини або його частки. Особи з попереднього кола вважаються першими претендентами на капітал покійного. Права цивільного подружжя вступають в силу тільки тоді, коли у покійного немає нащадків, батьків, рідних братів і сестер, а й тіток, дядьків. Крім того, претендувати на капітал має сенс, якщо особи з попередньої черги відмовилися від спадкоємства. Проте, згідно зі статтею КГ, майно, нажите під час формальних відносин, вважається загальним.

Источник: http://www.ilady.in.ua/2016/06/spadkuvannja-majna.html

Спадкування за законом. Розподіл майна померлого між спадкоємцями

Загальні положення про спадкування за законом

Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом. Отже, спадкування за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заповіту.

Підставами закликання до спадкування за законом є:

2) родинні відносини;

5) перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1258 ЦК).

Стаття 1259 ЦК надає право спадкоємцям за законом після відкриття спадщини змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену ЦК черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов’язкову частку (ст. 1241 ЦК).

Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду. За позовом особи, що є спадкоємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами дія усунення від спадкування спадкоємця за законом є:

умисне позбавлення спадкоємцем життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передбачений ст. 1224 ЦК.

Варто звернути увагу на ту обставину, що якщо, складаючи заповіт, спадкодавець може проігнорувати факт замаху на його життя чи на життя можливих спадкоємців і призначити того, хто вчинив замах, спадкоємцем, то при спадкуванні за законом усунення від спадкування має абсолютний характер. Разом із тим слід мати на увазі, що обставини, які є підставою для усунення осіб від спадкування, мають бути встановлені тільки судом.

Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу відкриття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично (ст. 1268 ЦК). Про відмову від прийняття спадщини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини (ст. 1273 ЦК).

2. Черги спадкування за законом

Черга спадкоємців за законом — це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках.

В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

Діти успадковують після смерті своїх батьків, як батька, так і матері. Визначення походження дитини від певних батьків проводиться відповідно до правил ст.ст.СК. Зокрема, якщо шлюб між батьком і матір’ю був незареєстрований, але в свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадщину і після батька, і після матері. Крім того, діти народжені від шлюбу, визнаного недійсним, не втрачають права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, свій шлюб зареєстрували, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, батьківство встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства робиться запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст. 1260 ЦК).

Діти, народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала в зареєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи.

Право на спадкування мають не лише діти, які були живі на час смерті спадкодавця, але й ті діти, які були зачаті за життя спадкодавця та народилися після його смерті (так звані «постуми»). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячного строку після його смерті.

Той із подружжя, хто пережив іншого, спадкує в першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спадкодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджуватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не тягне правових наслідків і не створює передумов для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини право на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або в судовому порядку. Проте в кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації акту про це у органах РАЦС. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, подружжя вважається таким, що перебуває в шлюбі, а отже, зберігає право спадкування одне після одного.

Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не тягне юридичних наслідків.

Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв’язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, коли вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав тощо).

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, передбачених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються.

Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповно-рідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успадковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

Для встановлення факту споріднення необхідне подання відповідних документів. Зокрема, родинні відносини можуть підтверджуватися свідоцтвами органів РАЦС про народження, виписками з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем — братами, необхідно подати свідоцтва про народження спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки — одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець — брати.

У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин може бути встановлений судом.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

Родинні відносини підтверджуються відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спадкодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки. Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рідним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спадкоємців є їхнє проживання однією сім’єю зі спадкодавцем. Отже, визначальним тут є поняття сім’ї. Згідно зі ст. З СК сім’ю становлять особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Сім’я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім’єю (мала спільне господарство, витрати тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім’ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

У п’яту чергу спадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що відділяють родича від спадкодавця, не рахуючи народження самого спадкодавця (ст. 1265 ЦК).

Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними документами, а в разі неможливості подання таких документів факт родинних відносин встановлюються у судовому порядку.

До п’ятої черги спадкоємців за законом належать також утриманці спадкодавця. Особа вважається утриманцем спадкодавця за умови наявності таких умов: 1) особа є неповнолітньою або непрацездатною за віком або за станом здоров’я; 2) ця особа не є членом сім’ї спадкодавця; 3) матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця, була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування; 4) особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.

На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатаційних організацій, правлінь ЖБК тощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв’язку з втратою годувальника. Зазначені документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати документи, що підтверджували б утримання, факт утримання може бути встановлений судом.

Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я — за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

Особливим випадком спадкування є спадкування за правом представлення, передбачене ст. 1266 ЦК.

Суть спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, про те вони не усуваються повністю від спадкування і за певних умов набувають права спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва — «спадкування за правом представлення»).

За правом представлення онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько чи мати, дід чи баба, брат чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успадковувати, але померли до відкриття спадщини. Основні засади спадкування за правом представлення: — онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони аули живими на момент відкриття спадщини;

— племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

— двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

— якщо спадкування за правом представлення здійснюється одночасно кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, внуки (правнуки) закликаються до спадкування разом зі спадкоємцями першої черги. При розподілі спадкового майна вони ніби представляють своїх батька та (або) матір, що померли раніше. При цьому вони виступають як безпосередні спадкоємці спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони «представляють». Це означає, що внуки (правнуки) відповідають за борги спадкодавця, але не відповідають за борги своїх батьків, які померли до відкриття спадщини. (За борги батьків вони відповідають у тому випадку, якщо виступають як спадкоємці останніх).

Онукам і правнукам спадкодавця порівну належить та частка, яка б переходила за законом до їхніх батьків, що померли до відкриття спадщини. Ці правила поширюються на всі випадки спадкування за правом представлення, зазначені у ст. 1266 ЦК.

4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами

Спадкування усиновленими та усиновлювачами має особливості

Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за походженням, однак ЦК вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 ЦК) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців.

Усиновлення є юридичним фактом, у силу якого між дитиною й усиновлювачем встановлюються такі правові відносини, які існують між кровними батьками і дітьми. Усиновлені втрачають особисті та майнові права та обов’язки щодо своїх рідних батьків і кровних родичів та набувають їх щодо усиновлювачів та їх родичів.

Усиновлений та його нащадки не спадкують після смерті своїх кровних батьків, інших родичів за походженням по висхідній лінії. І обставини, що може бути однією особою (жінкою або чоловіком) зі збереженням права одним з кровних батьків, визначаються спеціальні правила спадкування на ці випадки. Так, якщо дитина була усиновлена чоловіком, у неї також зберігається кровний зв’язок з матір’ю. У цьому випадку дитина буде спадкувати як після матері, так і після усиновлювача.

Якщо дитина усиновлена тільки одним з подружжя, то вона буде спадкоємцем тільки того з подружжя, хто дав згоду на її усиновлення. Це стосується усиновлювачів та їхніх родичів. Після смерті усиновленого, спадкувати буде тільки той, хто давав згоду на усиновлення.

Закон не передбачає обов’язкової вказівки в актовому записі про народження дитини її усиновлювачів як батьків. На їхнє бажання вони можуть бути записані в книгах записів народжень як батьки усиновленого, але можуть бути зазначені і справжні батьки. Проте на виникнення права на спадкування ці обставини не впливають, оскільки юридичне значення має сам факт усиновлення.

Рішенням суду про усиновлення може бути збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням. Тоді в разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, тобто він має успадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом його матері, батькові за походженням, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст. 1266 ЦК). У разі смерті брата, сестри за походженням усиновленого, він може закликатися до спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

5. Розмір частки спадкоємців за законом

Хоча згідно зі ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними, проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести розподіл спадкового майна в натурі (реальний поділ) відповідно до отриманих часток.

Правило про те, що розподіл майна здійснюється спадкоємцями відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при розподілі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права провести розподіл спадщини, доки не народиться дитина (ст. 1298 ЦК).

Якщо спадкоємці досягли згоди щодо зміни розміру часток при отриманні рухомого майна, то розподіл майна провадиться в спрощеному порядку: кожний зі спадкоємців одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між ними.

Якщо в складі спадщини є майно, розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то розподіл провадиться шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору.

Якщо згоди щодо розподілу майна спадкоємцями не досягнуто, розподіл спадщини провадиться судом відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців.

Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її розподілі застосовуються норми, що регулюють спільну часткову власність.

Источник: http://infopedia.su/4x18aa.html

admin

View more posts from this author
×